ПОДІЛ МАЙНА В НАТУРІ
Майно може належати на праві особистої власності одній особі або на праві спільної сумісної або часткової власності двом або більше особам.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 ЦК України власник на власний розсуд володіє, користується, розпоряджається своїм майном.
Статтею 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Частиною 1 ст. 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Таке право є складовою прав співвласника майна, яке перебуває у спільній частковій власності. Співвласник майна, яке перебуває у спільній частковій власності, має право в будь-який момент порушити питання про виділ його частки в натурі.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 364 ЦК України майно не підлягає виділу в натурі, якщо воно є неподільним.
Згідно з ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Тобто, подільним є майно, яке можна поділити на частини, кожна з яких може бути використана для тих же цілей, для яких таке майно призначалося до поділу. Таким майном може бути, наприклад, житловий будинок. Водночас має бути збережено можливість використання кожної із частин будинку як самостійне житло. Також може бути поділена земельна ділянка зі збереженням можливості використання кожної із її частин за своїм цільовим призначенням.
Не є подільним, наприклад, автомобіль, паркомісце, гаражний бокс, призначений для зберігання одного автомобіля тощо.
За наявності згоди усіх співвласників виділ частки в спільному майні в натурі здійснюється шляхом укладення договору.
Такий договір укладається між усіма співвласниками майна відповідно до загальних правил. Якщо договір стосується нерухомого майна, він підлягає нотаріальному посвідченню.
У разі, якщо співвласники не можуть дійти згоди щодо поділу їх майна в натурі, один із співвласників має право пред’явити відповідний позов до суду.
Оскільки після поділу в натурі майна право власності на таке майно як об’єкт спільної часткової власності припиняється і внаслідок поділу в натурі фактично утворюються два або більше об’єктів, які є самостійним об’єктом права власності, в позові слід просити поділити майно в натурі, виділивши відповідні площі як позивачу, так і відповідачу або відповідачам.
Оскільки питання технічної можливості поділу майна в натурі потребує спеціальних знань, заявляючи позов про поділ майна в натурі необхідно до нього додати висновок будівельно-технічної, земельно-технічної або іншої експертизи, в якій має бути вирішено вказане питання та визначено варіанти поділу майна.
Якщо виділ (поділ) майна технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
У такому разі у висновку експерта має бути зазначено вартість майна та розмір грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
У разі якщо позивач через наявність перешкод до майна не може замовити відповідний висновок експертизи самостійно, він може подати разом з позовом клопотання про призначення відповідної експертизи разом.
Рішення суду, яке ухвалюється за результатом розгляду питання про поділ майна в натурі, є підставою для реєстрації права власності на виділене майно як на окремий об’єкт.
ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ ЗА ПОЗОВАМИ ПРО ПОДІЛ МАЙНА В НАТУРІ
Відповідно до загальних правил підсудності, встановлених ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.
Якщо позов подано з приводу нерухомого майна, то на нього поширюється правило виключної підсудності, встановлене ст. 30 ЦПК України, і позов подається за місцезнаходженням такого майна.